Пошук
Головне меню

ДО ТАЙН ІСТОРІЇ – ЧЕРЕЗ ПЕРСОНАЛІЇ

Ця книга висвітлює життєпис осіб, які впливали на суспільно-історичні процеси на теренах Західної Волині міжвоєнного періоду ХХ ст., яка в той час перебувала у складі Польщі. Видання підготовлене на основі документів, джерел особового походження, історико-біографічної літератури. Засобами біографістики розкрито історію краю. Об’єктом авторського дослідження стала життєдіяльність краєзнавців, освітян, митців, громадсько-політичних і релігійних постатей Західної Волині. Важливо, що автор надає можливість читачеві не лише ознайомитись із життям і творчістю відомих волинян, а й оцінити їх працю та провести відповідні паралелі з діяльністю сучасних культурно-громадських і політичних діячів.

Йдеться про нову роботу доктора історичних наук Ірини Скакальської «Історія України в особах: волинська сторінка міжвоєнного періоду ХХ ст.». Книгу рецензували доктори історичних наук, професори Микола Алексієвець (Тернопільський НПУ ім. Володимира Гнатюка) та Оксана Каліщук (Східноєвропейський НУ ім. Лесі Українки) і колега автора по кафедрі української філології і суспільних дисциплін, кандидат історичних наук, доцент Олександр Соловей.

Історичну долю Західної Волині автор показує через призму долі родини Козубських, яка засвідчила, що прогресивна національна інтелігенція і в умовах чужоземного панування не припиняла боротьби за соціально-політичні та культурно-духовні інтереси українського народу. В такому ж контексті висвітлене життя активного громадсько-політичного і кооперативного діяча, уродженця Кременеччини Семена Жука, котрий пройшов шлях від рядового члена «Просвіти» до депутата сейму і на всіх життєвих етапах демонстрував відданість своїй нації і своєму краю. Приділена увага науково-педагогічній та громадсько-просвітницькій роботі Аркадія Животка – одного із фундаторів дошкільної освіти в регіоні, діяча кременецької «Просвіти», видавця дитячої і педагогічної літератури, автора наукового дослідження «Історія української преси».

Когорта вчених з волинського краю представлена фахівцем технічного профілю Іваном Фещенком-Чопівським, який певний час жив на Кременеччині, а у виборі між політичною і науковою діяльністю перевагу віддав останній і, як наслідок, фактично створив власну школу металознавців, залишив 135 наукових праць кількома європейськими мовами, сприяв підготовці українських інженерних кадрів. Значний науковий доробок характеризує дослідницькі зусилля уродженця Дубенщини Юрія Шумовського. Він став одним із перших українських вчених, що досліджували Африку, викладав історичні дисципліни в університетах США, брав участь у міжнародних наукових симпозіумах і написав про свою родину багатотомні спогади «Зруйноване гніздо, чи Історія однієї священицької родини на Волині».

Свідченням того, що українська інтелігенція міжвоєнного періоду була носієм національної ідеї, політичним і культурно-духовним провідником широких верств населення, є діяльність і життєва доля окремих представників національної освіти, культури, мистецтва. Серед них – Михайло Черкавський, родом з Ланівеччини, один із засновників Товариства «Просвіта» на Дубенщині та Кременеччині, сенатор польського парламенту від Кременецького повіту, де він протидіяв антиукраїнській політиці польської влади.

Особливе місце відведене висвітленню релігійної та громадської діяльності Арсена Річинського – організатора національного руху за українізацію церковно-релігійного життя на Волині, одного з керівників місцевої «Посвіти», видавця багатьох часописів, упорядника літературних збірок, засновника пластового руху на Волині. Через знакову постать Уласа Самчука розкрито особливості культурного життя тогочасної Волині. Хоча йому, як і багатьом іншим, судилася доля вигнанця-емігранта, однак він повернувся в Україну своїми книгами, насамперед трилогією «Волинь», що стала епопеєю з життя волинян. Залишив свій слід у міжвоєнній історії Волині історик, поет, літературознавець, художник, публіцист Роман Бжеський – активний учасник Національної революції 1917 року, автор публіцистичних статей про політичний устрій майбутньої незалежної Української держави.

У розділі «Історія Кременецької духовної семінарії в біографіях» знаходимо відображення діяльності православного духовенства в утвердженні національної духовної культури та українізації релігійного життя Волині, хоча консервативна частина місцевого духовенства протистояла національним тенденціям. Основним осередком підготовки релігійних кадрів була Кременецька духовна семінарія, тому життєтворчі портрети її діячів складають сукупний портрет соціально-культурного і релігійного життя регіону. 3асновником і першим ректором семінарії був єпископ Діонісій (Валединський). Він запросив до викладання українських лекторів, сприяв виданню богослужебних текстів і газет українською мовою, брав участь в організаційному оформленні незалежності Української церкви від Московської патріархії. Митрополит Олексій Громадський виконував обов’язки настоятеля Богоявленського монастиря і ректора Кременецької духовної семінарії, здійснив реорганізацію структури місцевої православної церкви, внаслідок чого постало церковне двовладдя – УПЦ і РПЦ. Активним поборником утвердження Української церкви й українізації церковного життя та релігійної освіти був ректор семінарії Петро Табінський, якого звільнили з посади саме за українську духовну орієнтацію. На ниві релігійної освіти плідно працював професор Кременецької духовної семінарії Михайло Кобрин. Окрім викладання дисциплін українською мовою, він займався перекладами на українську мову богослужебних книг. За проукраїнську діяльність був ув’язнений польською владою у «Березі Картузькій». Спроби українізувати Кременецьку духовну семінарію здійснював і професор Василь Біднов, який, окрім цього, редагував журнал «Православна Волинь», написав низку праць з історії України, національної церкви і школи. Добрим словом згадано редактора журналу «Церква і нарід» у Кременці Івана Власовського і викладача української мови і літератури та історії церкви Филимона Кульчинського, котрий організовував академії на вшанування Тараса Шевченка та краєзнавчі екскурсії для семінаристів. Серед випускників семінарії – свідомі українці, поборники української національної ідеї та української церкви, священики Юрій Шумовський, Микола Малюжинський, Володимир Мисечко.

Виокремлена тема мистецької еліти Волині, її впливу на громадсько-політичні та соціально-культурні процеси у краї. Згадано про мистецьку діяльність сім’ї Березовських, які організували при кременецькій «Посвіті» драматичний гурток. Йдеться про живописця Олександра Якимчука, котрий здобув художню освіту в Італії, творив на Кременеччині, а його твори зберігаються у Кременецькому краєзнавчому музеї. Багато сказано про талановитого волинського графіка Ніла Хасевича та художника-кременчанина Ростислава Глувка, зрілий період творчості якого припав на еміграцію, про графіка Василя Васьківського, поета і драматурга Авеніра Коломийця, хореографа Василя Авраменка, композитора і диригента Михайла Тележинського, музикознавця і диригента Івана Гіпського, бандуриста Костя Місевича, сліпого лірника, кременчанина Франка Нагірного.

Згадані у книзі персоналії зробили вагомий внесок не тільки у творення національної культури регіону, а й у процес відновлення української державності.

 
Анонси
Галерея
39
3939
На даний момент 459 гостей на сайті