ПРО АЛЬТЕРНАТИВИ В СОЦІАЛЬНІЙ СФЕРІ
Відбулося засідання Разової спеціалізованої Вченої ради, створеної наказом МОН України з правом прийняття до розгляду та проведення разового захисту дисертації нашого науковця, викладача кафедри педагогіки та психології Андрія Заблоцького «Підготовка майбутніх працівників соціальної сфери до роботи в альтернативних формах державної опіки над дітьми» на здобуття наукового ступеня доктора філософії зі спеціальності «Професійна освіта». Успішний захист дисертації пройшов під головуванням доктора педагогічних наук, професора Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка, члена-кореспондента НАПН України Володимира Кравця. Дисертаційне дослідження Андрія Заблоцького рецензували доктор педагогічних наук, професор ТНПУ імені Володимира Гнатюка Віра Поліщук і кандидат педагогічних наук, доцент ТНПУ імені Володимира Гнатюка Надія Горішна. Опонували нашому науковцю доктор педагогічних наук, професор Ужгородського національного університету Ірина Козубовська а кандидат педагогічних наук, доцент Хмельницького національного університету Алла Шеремет. Дисертаційними пошуками здобувача наукового ступеня керувала доктор педагогічних наук. професор кафедри соціальної роботи, спеціальної освіти та менеджменту соціокультурної діяльності Тернопільського НПУ імені Володимира Гнатюка Наталія Олексюк.
У дисертаційному дослідженні нашого науковця обґрунтовано актуальність деінституалізації державної системи опіки та трансформації послуг для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. На основі вивчення наукової літератури проаналізовано сутність понять «опіка», «альтернативні форми державної опіки» та уточнено означені поняття. Схарактеризовано альтернативні форми державної опіки над дітьми як соціальне явище. Зазначено, що головною метою перебування дитини-сироти чи дитини, позбавленої батьківського піклування, в альтернативних формах державної опіки є розвиток у неї особистісних, соціальних, професійних навичок, які дадуть можливість їй у майбутньому стати повноправним членом суспільства: набути позитивного соціального статусу, оволодіти гідною професією, створити власну сім’ю, виховати дітей. Подальшого розвитку набула класифікація альтернативних форм державної опіки над дітьми (усиновлення, опіка (піклування), прийомна сім’я, дитячий будинок сімейного типу, малий груповий будинок та сімейний патронат). Схарактеризовано особливості функціонування альтернативних форм сімейного виховання, визначено їх позитивні та негативні риси. З’ясовано, що розвиток системи соціальної допомоги дітям-сиротам і дітям, позбавленим батьківського піклування, відбувається в Україні повільно через різні причини суспільно-політичного, соціально-економічного та психолого- педагогічного характеру.
Наш дисертант дослідив нормативно-правові засади, зміст та особливості роботи працівників соціальної сфери в альтернативних формах державної опіки, окреслив потенціал фахівця соціальної сфери у роботі в альтернативних формах опіки і піклування, визначив професійну готовність майбутнього працівника соціальної сфери до роботи в альтернативних формах опіки над дітьми як важливу інтегративну якість і стійку особистісну характеристику майбутнього фахівця, що виявляється в його здатності здійснювати ефективну професійну діяльність в альтернативних формах опіки над дітьми і є результатом його професійної підготовки до означеного виду діяльності в закладі вищої освіти, а також з’ясував, що процес професійної підготовки майбутнього фахівця передбачає поступове надбання ним професійно значущих характеристик, оволодіння професійними знаннями та вміннями, рольовими функціями. В дисертаційній роботі визначено структуру професійної готовності майбутніх працівників соціальної сфери до означеного виду діяльності, яка включає особистісний (риси, властивості), теоретичний (знання) і практичний (уміння та навички) компоненти. Конкретизовано критерії (особистісний, знаннєвий, діяльнісний), їхні показники та рівні (репродуктивний (низький), продуктивний (середній) і творчий (високий)) готовності майбутніх фахівців соціальної сфери до роботи в альтернативних формах опіки над дітьми. |
У дисертаційному дослідженні охарактеризовано вимоги до формування змісту професійної підготовки майбутніх фахівців до роботи в сімейних формах виховання; виокремлено специфічні принципи цієї підготовки (людиноцентризму, раціонального використання ресурсів, виважених рішень, індивідуальної та соціальної значущості); визначено її педагогічні умови (формування позитивної мотивації студентів до опанування професійно значимих знань, умінь і навичок за обраним фахом; професійна спрямованість освітнього процесу; навчально-методичне забезпечення освітніх компонентів).
Наш науковець обгрунтував зміст підготовки майбутніх працівників соціальної сфери до роботи в альтернативних формах державної опіки над дітьми; експериментально досліджено програму підготовки, розкрив особливості використання інтерактивних технологій (диференційованого та інтегрованого навчання), активних форм і методів (інтерактивних занять, індивідуальних практикумів, конференцій, круглих столів, лекцій-інформацій, проблемних лекцій, лекцій-візуалізацій, лекцій із запланованими помилками, практико- орієнтованих семінарів, дискусій, зустрічей з фахівцями, презентацій наукових проектів, конкурсів, ігротек, тематичних днів, тренінгів, консультування, фестивалів, благодійних акцій, проектів, відео лекторіїв, тематичних тижнів тощо) професійної підготовки майбутніх фахівців.
Здійснений дисертантом аналіз науково-педагогічних досліджень дав можливість окреслити актуальні вектори якісного оновлення підготовки майбутніх фахівців соціальної сфери, зокрема соціальних працівників і соціальних педагогів, до яких належать: формування професійної готовності до роботи в альтернативних формах державної опіки, професійної компетентності й професіоналізму, здатності до безперервного особистісного та професійного самовдосконалення, готовності майбутнього фахівця до творчого практичного застосування фундаментальних знань; реалізація особистісно-орієнтованого та компетентнісного підходів у професійній освіті; оволодіння студентами інструментарієм соціальної (соціально-педагогічної) роботи в альтернативних формах опіки.
Практичне значення дослідження полягає в розробці та апробації програми підготовки майбутніх працівників соціальної сфери до роботи в альтернативних формах державної опіки та удосконаленні відповідного навчально-методичного забезпечення, яке включає низку методичних й інформаційних матеріалів, а саме доповнені відповідними матеріалами: навчально-методичне забезпечення дисциплін «Соціальна педагогіка», «Теорія соціальної роботи», «Соціальний супровід», «Соціальна реабілітація»,«Соціальна реабілітація сімей, які перебувають у складних життєвих обставинах», «Технології соціальної роботи», програма професійно-орієнтованої практики спеціальності «Соціальна робота», освітньо-професійна програма «Соціальна робота», орієнтовна тематика курсових, бакалаврських і магістерських робіт спеціальності «Соціальна робота», освітньо-професійна програма «Соціальна робота» для першого (бакалаврського) рівня та освітньо-професійна програма «Соціальна педагогіка» для другого (магістерського) рівеня. Також розроблено навчально-методичне забезпечення дисципліни «Соціально-педагогічна робота в альтернативних формах опіки і піклування», Портфоліо працівника соціальної сфери для роботи в альтернативних формах опіки. Завдяки цьому матеріали дослідження збагачують зміст професійно-орієнтованих дисциплін, а його основні положення й висновки можуть бути використані викладачами закладів вищої освіти у процесі професійної підготовки майбутніх фахівців соціальної сфери; студентами і магістрантами – під час навчання та виконання курсових, бакалаврських й магістерських робіт; соціальними працівниками і соціальними педагогами – у професійній діяльності.
В першому розділі дисертаційного дослідження «Підготовка майбутніх працівників соціальної сфери до роботи в альтернативних формах опіки над дітьми як соціальна та педагогічна проблема» дисертант характеризує альтернативні форми опіки над дітьми як соціальне явище, висвітлює нормативні засади та особливості роботи працівників соціальної сфери в різних формах сімейного виховання в Україні та за кордоном, розкриває структуру професійної готовності майбутніх працівників соціальної сфери до соціальної роботи в альтернативних формах державної опіки, критерії, показники та рівні її сформованості.
Оскільки однією з найвищих соціальних цінностей розвиненої держави є соціальний захист дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, а оптимальним середовищем для життя та розвитку дитини є сім’я, в Україні набуває поширення сімейно орієнтований підхід до соціальної роботи, що знайшов відображення у процесі деінституалізації – заміни системи інституційного догляду дітей на систему, яка забезпечує їх виховання в сім’ї або умовах, максимально наближених до сімейних. Результатом деінституалізації є розвиток альтернативного догляду – неформального та формального догляду усіх дітей, які з будь-яких причин і за будь-яких обставин не перебувають під цілодобовою опікою принаймні одного із батьків. Розрізняють такі види альтернативного догляду (опіки): усиновлення; опіка (піклування); влаштування до прийомної сім’ї; дитячий будинок сімейного типу; сімейний патронат; малий груповий будинок.
Організація і функціонування усіх сімейних форм утримання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування в Україні чітко регламентується чинним законодавством, що співвідноситься з міжнародним правом, відображеним у ряді ратифікованих міжнародиних нормативно-правових актів. Виявлено, що проблеми організації життєдіяльності дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, властиві усім країнам. Незважаючи на дещо відмінні шляхи їх реалізації, простежено загальні тенденції і єдині принципи у сфері охорони і захисту прав дітей означених категорій, а саме: гуманізація системи профілактики і попередження правопорушень, перевага охоронно-захисних заходів щодо покарання й примусу; професіоналізація виховної, профілактичної та охоронно-захисної діяльності, введення посад соціальних педагогів, соціальних працівників, практичних психологів з сімейного виховання; створення мережі спеціальних структур, покликаних опомагати родині, школі, дітям; функціонування психологічних служб, консультацій, телефонів довіри, соціальних притулків для дітей, які потрапили в критичну ситуацію; психологізація виховної, профілактичної й охоронно- захисної діяльності, посилення ролі медико-психологічної допомоги і підтримки; корекція поведінки дітей та підлітків, які мають певні відхилення, а також реабілітація дезадаптованих неповнолітніх; надання соціально- правової, психолого-педагогічної допомоги і підтримки родині як головному інституту соціалізації; організація спеціальної роботи з оздоровлення умов сімейного виховання в родинах, що належать до групи соціального ризику.
Ефективність функціонування альтернативних форм опіки над дітьми значною мірою залежить від професіоналізму ПСС, його професійної готовності та компетентності. Процес професійної підготовки майбутнього ПСС визначено як поступове надбання студентом професійно значущих характеристик, оволодіння професійними знаннями, уміннями, навичками, рольовими функціями. Запорукою результативності виконання майбутнім фахівцем своїх професійних обов’язків є його професійна готовність (важлива інтегративна якість і стійка особистісна характеристика, що виявляється у здатності здійснювати ефективну професійну діяльність і є результатом професійної підготовки). Професійну готовність ПСС до роботи в різних формах сімейного виховання, складають три тісно пов’язані між собою компоненти: особистісний, теоретичний та практичний. Схарактеризовано особистісний, знаннєвий і діяльнісний критерії готовності майбутнього ПСС до роботи в альтернативних формах опіки над дітьми та їх показники, за допомогою яких визначаються репродуктивний (низький), продуктивний (середній) і творчий (високий) рівні сформованості професійної готовності. Важливу роль у з’ясуванні рівнів професійної готовності відводимо професійній компетентності фахівця та його професійним компетенціям.
Другий розділ дисертації «Організація підготовки майбутніх працівників соціальної сфери до роботи в альтернативних формах опіки» містить аналітичні матеріали про педагогічні умови , зміст форми і методи підготовки соціальних працівників до роботи в різних формах сімейного виховання.
У процесі професійної підготовки працівників соціальної сфери окреслено п’ять етапів: мотиваційний, аналітичний, оптимізаційний, діяльнісний та творчий. Для навчально-методичного забезпечення підготовки соціальних працівників розроблено й апробовано фрагменти навчально-методичного забезпечення навчальних дисциплін «Соціальна педагогіка», «Теорія соціальної роботи», «Соціальний супровід», «Соціальна реабілітація», «Соціальна реабілітація сімей, які перебувають в складних життєвих обставинах», «Технології соціальної роботи», програму професійно-орієнтованої практики для студентів; доповнено тематику курсових, бакалаврських і магістерських робіт із проблем соціальної/соціально-педагогічної роботи в альтернативних закладах опіки над дітьми, запропоновано «Портфоліо працівника соціальної сфери для роботи в альтернативних формах опіки», що сприятиме активізації їх самостійної роботи, а в підсумку – поглибленню знань, удосконаленню умінь і навичок роботи в альтернативних формах опіки.
Дисертант приходить до висновку, що реалізація програми професійної підготовки працівників соціальної сфери до роботи в альтернативних закладах державної опіки над дітьми у навчально-педагогічному процесі сприятиме покращенню їх професійної готовності, налагодженню позитивно спрямованого функціонування альтернативних форм державної опіки соціалізації означеної категорії дітей, а розробка навчально-методичного забезпечення професійної підготовки соціальних працівників до роботи в альтернативних закладах державної опіки над дітьми є наукоємним процесом, що вимагає застосування системного підходу.
Зроблено висновок, що посиленню ефективності професійної підготовки таких фахівців сприятиме забезпечення певних педагогічних умов, а саме: правильне визначення мотивів навчання забезпечать подальший розвиток у особистісному та професійному становленні фахівця; наближення професійної підготовки соціальних працівників до практичної діяльності, шляхом використання у процесі навчання активних форм, та методів навчання, спеціально спрямованих практик і волонтерської роботи; озброєння майбутніх фахівців потрібними знаннями й практичними навичками, шляхом впровадження активних форм і методів навчання, що забезпечують активізацію мислення, підтримують активність студента протягом навчання, сприяють самостійному творчому виробленню рішень.
Науковець зауважує, що означені умови вимагають комплексної реалізації, оскільки вони взаємопов’язані і не можуть діяти ізольовано. Актуальними шляхами удосконалення професійної підготовки працівників соціальної сфери до роботи в альтернативних формах опіки над дітьми, дисертант вважає вивчення вітчизняного й зарубіжного досвіду функціонування сімейних форм виховання, оптимізацію змісту підготовки майбутнього фахівця через посилення її практичної складової, через використання активних форм і методів навчання, спрямованих на формування у студентів практичних умінь і навичок; залучення до професійної підготовки провідних фахівців центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, об’єднаних територіальних громад, освітніх закладів, інших установ і організацій, які працюють з сімейними формами виховання.
Результати дисертаційного дослідження впроваджено у практику підготовки працівників соціальної сфери Хортицька національна навчально-реабілітаційної академії Запорізької обласної ради, Кременецької гуманітарно-педагогічної академії ім. Тараса Шевченка, Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки, Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка.
Основні положення й висновки дисертаційного дослідження можуть бути використані викладачами закладів вищої освіти у підготовці працівників соціальної сфери до роботи з означеними категоріями дітей і різними формами альтернативного догляду; студентами і магістрантами – під час навчання та виконання курсових, бакалаврських й магістерських робіт; соціальними працівниками і соціальними педагогами – у професійній діяльності.