Кременецька обласна гуманітарно-педагогічна академія ім.Тараса Шевченка

Василь Скоропляс і Володимир Дзюма…  Цей тандем яскравих творчих особистостей і кожен з них зокрема були невід’ємною складовою високої культури нашої академії, міста Кременця, регіону і навіть України. Вони щоразу дарували свою працю і своє натхненне мистецтво глядачам. Кожне урочисте і святкове дійство проходило з їхньою безпосередньою участю. І ніхто навіть уявити не міг, що раптом, з невеличким проміжком у часі, вони обидва підуть від нас назавжди, незважаючи на невимовний біль рідних, колег, друзів і знайомих. Бо, як і все й усі в цьому світі, вони підпорядковані Єдиному Великому Божому Задуму. І як би це боляче не звучало, та ми змушені просто прийняти цей біль – і продовжувати жити.

Вечір вшанування пам’яті Василя Скоропляса та Володимира Дзюми під назвою «Нетлінна дружба мелодії та рими» у залі Тадеуша Чацького нашої академії відкрив оркестр народних інструментів фахового коледжу під керуванням Надії Найчук символічним інструментальним твором Валерія Яскевича «Пам’ять». І вперше за багато років захід був підготовлений іншим сценаристом-постановником. У його  ролі виступив ведучий Кременецького РБК і нашої програми Ігор Ленчук, який прочитав зворушливу поетичну «Присвяту» нашим митцям.

Зі словом про Володимира Дзюму та Василя Скоропляса до присутніх звернулася начальник відділу культури, молоді та спорту Кременецької райдержадміністрації Лариса Антонюк. Вона назвала їх друзями, братами по роботі і по духу, яким, на превеликий жаль, не судилося здійснити своїх великих мрій. Володимир Дзюма хотів відвідати родину в Китаї, а Василь Скоропляс – підготувати виставу улюбленого автора, кременчанки Дзвінки Торохтушко «Пєтровна».

Наш випускник, актор Чернівецького академічного обласного театру ляльок із безмежною вдячністю і невимовним болем повідав про свого наставника, «свого мистецького хресного батька» В.Скоропляса, який горів працею, «вчив молодь вміти робити все», а головне – «робити добро і не просити нічого взамін», і про В.Дзюму, котрий завжди бачив хвилювання, підтримував і вселяв спокій у душу перед відповідальними виступами.

Місцевий громадський діяч Валерій Левченко продовжив спогади про своїх колег, про їхнє мистецьке сходження і політичні перешкоди до визнання таланту у минулому. Їх особливим талантом було побачити і розвинути у людині дар Божий.

Авторське поетичне послання наставникові В.Сукороплясу прочитав магістрант нашої академії, член НСП України Павло Старух. А між виступами презентувалися фотоспогади про митців, архівне відео гумористичних куплетів у виконанні нашого тандему, лунали пісні у виконанні Ангеліни Сімори (В.Сосюра, А Кос-Анатольський «До юності»), ансамблю викладачів під керуванням Алли Афанасенко (П.Гай-Нижник, С.Заверуха «Скажи-но, гаю»), дуету заслуженого артиста України Миколи Швидківа й Ілони Данилюк (Г.Гейне, М.Лисенко «Коли розлучаються двоє»), народного хору (керівник Ольги Пуцик) із солістом Миколою Швидківим (Т.Шевченко, музика народна «За байраком байрак»), Олексія Боднара (О.Винник «Мої батьки»).

Завершили вечір інструментальні твори «Мелодія» М.Скорика та «Балада» П.Станека, які виконав симфонічний оркестр під орудою Володимира Козачка.

Звісно, що незамінних людей немає. Просто таких, як вони, більш ніколи не буде. Молімося за їхні душі, бережімо світлу пам’ять про них, любімо і продовжуймо те щире і справжнє мистецтво, яке вони залишили нам і наступним поколінням.