Кременецька обласна гуманітарно-педагогічна академія ім.Тараса Шевченка

У рамках розвитку освітніх програм «Практична (публічна) історія» та «Світове українство у цивілізаційному поступі» на базі кафедри історії світового українства історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка відбулася наукова конференція «Public history. Історія в публічному просторі». До Програмного комітету конференції входили відомі персоналії сучасної української історичної науки, доктори історичних наук, професори, декан історичного факультету Іван Патриляк та завідувач кафедри історії світового українства Володимир Сергійчук, інші представники історичного факультету. В Організаційному комітеті працювали науковці кафедри історії світового українства та студенти, які навчаються за освітніми програмами «Практична (публічна) історія» та «Світове українство у цивілізаційному поступі».

На пленарному засіданні учасників Конференції вітали заступник декана історичного факультету КНУ імені Тараса Шевченка, доктор історичних наук Тарас Пшеничний, професор Володимир Сергійчук і завідувачка відділення історії Київської Малої Академії наук учнівської молоді Софія Сивенко. Виконання програми пленарного засідання розпочалося виступом декана історичного факультету, професора Івана Патриляка за оригінальним змістовим напрямком: «Хто в кого землі вкрав?»: як написати історичний текст для публічного вжитку (на прикладі деконсрукції тез російської пропаганди». Гостру проблематику «Русскій мір» як мирський фашизм: традиційні соціальні практики «довгого ХІХ століття» й імперська свідомість росіян» аналізувала професор Державного податкового університету Ірина Верховцева. Науковці кафедри історії світового українства КНУ запропонувала дві теми: «Публічна історія в Австралії: досвід для України» (професор Тетяна Орлова) і «Схвильований інтелектуал: російсько-українська війна та загрози для Німеччини очима Юргена Габермаса» (доцент Юрій Латиш). Нестандартними виявилися доповіді фахівців музейної справи: «(Не)збережена пам’ять/усна історія ( з досвіду роботи Луганського обласного краєзнавчого музею)» (заступник директора музею Маргарита Мартиненко) і «Музей зачинено на війну: діяльність освітнього музейного хабу при Дніпропетровському національному історичному музеї імені Д.І. Яворницького у 2022 році» (Валерія Лавренко).

Перша секція відеоконференції працювала над проблемою «Публічна історія та історична пам’ять. Комеморативні практики в Україні та світі». Науковці вели розмову про історичну та соціальну пам’ять та їх роль у житті суспільства, про історичне минуле та знання про нього, про проблеми публічної історії як інституціонального формату репрезентації минулого. Йшлося і про радянське минуле України та її сусідів, про потреби та можливості порозуміння з нашим минулим. Здійснювався аналіз комеморативних практик окремих європейських країн (Польщі, Хорватії, Вірменії, Британії) та США. Науковці характеризували усну історію як засіб формування та відображення історичної свідомості, говорили про «Іншого» у просторах формальної та неформальної історичної освіти. Знайшла своє місце й історична конкретика: висвітлювались дискусійні питання та проблеми відображення в історичній літературі трагічних подій 1943 р. на Волині, Голокосту, трагедії Бабиного Яру, долі євреїв в урбаністичних просторах України та Європи, політичних репресій радянської влади, Чорнобильської трагедії. Привернула увагу дискусійна та гостро актуальна тема «Образ «дружби та єдності» українського і російського народів: компаративний аналіз політики пам’яті в Україні та Росії в 2014–2022 роках».

«Публічні інтелектуали в модерному суспільстві» зацікавили учасників другої секції. Виступаючі характеризували наукову та художню творчість і публічну діяльність представників національної та зарубіжної науки і культури далекого і недалекого минулого та нинішнього часу. Науковці звернулися до науково-літературної спадщини багатьох відомих інтелектуалів, що засвітилися на небосхилі світової культуро творчості в часи Просвітництва, в Модерну і Новітню епоху. Увагу дослідників привернули постаті Миколи Костомарова, Івана Крип’якевича, Івана Федорченка, Георгія Кістяківського, Олександра Палладіна. Йшлося і про зарубіжних світил, зокрема, про публічні акценти у творчості Германа Гессе. Знайшлося місце регіональній проблематиці: науковці отримали інформацію про актуальні суспільно-політичні процеси як фактор публічної інтелектуальної діяльності одеських вчених істориків на початку ХХ століття. Третя секція працювала за темою «Музей – простір публічної історії». Доповідачі аналізували науково-дослідницький, інформаційний, світоглядно-виховний аспекти діяльності музеїв. Була оприлюднена інформація про особливості, значення та конкретні сторони і напрямки діяльності Українського національного музею-архіву у Празі, Чернівецького обласного краєзнавчого музею, Палеонтологічного музею Одеського НУ імені І.І. Мєчнікова, Одеського національного музею приватних колекцій. Наголошувалося на нових підходах до організації музеїв у ХХІ столітті, на необхідності поєднання сучасного і традиційного в історико-археологічних музеях нового формату, на організації діяльності музею як інституту минулого, сучасного і майбутнього,на використанні музейних експозицій як простору публічної історії. Отримали характеристику специфічні форми та формати музейної діяльності, серед яких – віртуальні музеї, замки-музеї, музеї-виставки, меморіальні музеї і навіть музеї гумору та музеї для дітей. Увагу доповідачів привернули комеморативні практики в діяльності музеїв, питання публічності музейного простору і як простору публічної історії.

Тема четвертої секції – «Локальна історія практичний вимір». Комеморації Чорнобильської трагедії, етногенез окремих народностей та етнографічний туризм як спосіб репрезентації локальної історії та міжетнічних комунікацій, локальні традиції благодійництва, формування проєвропейських ментальних компонентів в локальних вимірах, засоби масової інформації в популяризації публічної історії та роль студентських наукових товариств в розвитку публічної історії в Україні– такими були основні змістові напрями дискурсу досвідчених вчених і молодих науковців, які висвітлювали тематичну проблематику секційного засідання. Частина  виступів стосувалися  особливостей, значення та місця окремих регіонів України в загальному тексті національної історії.

Актуальну і водночас оригінальну проблематику наукової дискусії обрали науковці, що працювали у п’ятій секції: їх зацікавила «Історія в медіа та масовій культурі». Актуальність тематичного змісту та конкретних дискусійних проблем сумніву не підлягала: «Використання інформаційних технологій впливу на масову свідомість у контексті російсько-української війни», «Публічна історія в сучасному медіа просторі: плюси та мінуси», «Публічна історія у віртуальному просторі України», «Вікіпедія» – ретранслятор  публічної історії», «Зображення Голокосту у масовій культурі», «Історія в сучасних українських медіа», «Російські засоби масової інформації як інструмент політичної маніпуляції свідомістю суспільства», «Міфологізація російськими медіа історії України (2014–2022рр)» – названі та інші проблемні питання надавали гостроти науковому дискурсу.. Доповідачі висвітлювали боротьбу пам’ятей (комеморацію) в українському та російському кінематографі за тематикою Другої світової війни, проблему окупації країн різних регіонів планети в медіапросторі ворогуючих сторін, а також давали оцінку процесам медіалізації публічної історії та ролі засобів масової інформації у формуванні історичних знань. У цій секції прозвучала доповідь нашої краянки, студентки Кременецького медичного училища імені Арсена Річинського Софії Швалюк «Популяризація імені Арсена Річинського в публічному просторі».

Змістовно насиченою і тематично важливою була робота учасників шостої секції «Українська діаспора та збереження історичної пам’яті українців». Доповідачі підкреслили важливу роль Симона Петлюри як ідеолога діяльності української еміграції та значення життєтворчості митрополита Андрея Шептицького в духовному житті та соціально-економічному відродженні Східної Галичини як регіону України, а також визначальний внесок української діаспори в національно-державне відродження України, в збереження української національної ідентичності. Окремим рядком йшлося про допомогу української діаспори Українській державі з початку широкомасштабної агресії Російської Федерації. Здійснено аналіз діяльності інституцій української діаспори в різних країнах світу.

Увазі членів цієї секції була представлена доповідь студентки четвертого курсу спеціальності «Історія» Кременецької гуманітарно-педагогічної академії імені Тараса Шевченка Юлії Садової «Тематика української державності 1917–1921 рр в історіографії української діаспори як чинник збереження національної ідентичності». Науковим керівником нашого юного науковці виступила доктор історичних наук, завідувачка кафедри історії та методики її навчання, професор Ірина Скакальська. В доповіді нашої студентки зазначається, що Українська революція, яка так успішно розпочалася, закінчилася трагічно для великої і волелюбної, державотворчої української нації, значна частина учасників якої опинилася за кордоном, але окремі з них залишили мемуари, історичні розвідки, що складають значний науковий інтерес. Авторка згадує історичні документи того часу, зокрема, Універсали Центральної Ради, наукові дослідження тогочасних подій, зокрема, праці Романа Бжеського, Ісидора Нагаєвського, Володимира Винниченка, публікації біографічного характеру. Дослідниця приходить до оптимістичного висновку: незважаючи на історичні труднощі, логічним наслідком державотворчих процесів стало утворення  Української Народної Республіки, а в історичній перспективі – незалежної сучасної держави Україна.