Кременецька обласна гуманітарно-педагогічна академія ім.Тараса Шевченка

Гурток ”Юний журналіст“ педагогічного коледжу Кременецького гуманітарно-педагогічного інституту імені Тараса Шевченка, який працює при редакції інститутської газети ”Замок“, на початку квітня відзначатиме лише другий рік з часу свого заснування, але вже встиг започаткувати виключно оригінальну та нелегку для здійснення традицію – перемагати. Адже у перший рік своєї творчої діяльності гуртківці відважилися взяти участь у щорічному Всеукраїнському конкурсі мультимедійних проектів ”Врятувати від забуття“, який проводить Міжнародний благодійний фонд національної пам’яті України у співпраці з органами державної влади, науковими установами, Київським міським Будинком учителя. І цим розпочали традицію перемагати: відзнята ними документальна стрічка ”Зерна правди Марії Адамович“ принесла їм ІІ місце, впевненість у власних творчих силах і гаряче бажання вдосконалювати медійну майстерність. Готуючи відеосюжети для інститутської телемережі, гуртківці водночас працювали над новим документальним фільмом за тематикою згаданого Всеукраїнського конкурсу. Сюжет визначила керівник гуртка, редактор відділу студентської молоді газети ”Замок“, член Національної спілки журналістів України Валентина Кащук. Якщо ”срібна“ документальна стрічка розповіла про життєві шляхи Марії Адамович – однієї із представниць відомої кременецької родини інтелігентів-патріотів, то змістом нового фільму стала доля ще однієї кременчанки – Лариси (Лесі) Томчук, медсестри Української Повстанської Армії, котра в роки Другої світової війни лікувала поранених вояків із загону Крука, що базувався біля с.Антонівці на Шумщині, а після війни відбула багаторічне ув’язнення в радянських таборах.

Жертовне життя жінки, яка юною дівчиною сміливо стала на шлях боротьби за свободу свого народу та незалежність української держави, зобов’язувало гуртківців до напруженої і вдумливої роботи, що ускладнювалась обмеженими часовими параметрами документального фільму, визначеними умовами Конкурсу. Треба віддати належне самій героїні фільму: пані Леся, незважаючи на свій поважний вік і стан здоров’я, в усьому сприяла юним кіномитцям: розповідала і переповідала на камеру важливі епізоди свого життя, надавала матеріали і фотодокументи, охоче спілкувалася з усіма членами творчої групи. І вже під час роботи над фільмом, і після її завершення гуртківці-медійники, за їх словами, відчували, як щемить серце не тільки від розповідей повстанської медсестри, а й від того, що для життя, яке вона прожила, надто мало кількахвилинної конкурсної стрічки, а необхідний повнометражний документальний фільм. І далеко не односерійний…

Фільм отримав назву ”Тополина доля“ за повстанським псевдо  Лесі Томчук –  ”Тополя“. Відразу ж зауважимо, що героїня стрічки мало вірила в якийсь особливий успіх роботи, в те, що ці юні дівчата-гуртківці можуть створити фільм, що стане вартим уваги всієї України. Пані Леся просто не врахувала одного: повстанська медсестра Тополя робила свою героїчну справу у тому ж віці, в якому ці дівчата знімають фільм про неї. Символічно, вони були однолітками: і героїні фільму, і авторам стрічки – всім по 17 – 18 літ. Тільки в різні часи. Повстанській медсестрі Лесі Томчук – сім десятиліть тому, а Марії Іващук, Тетяні Гонтарук, Тетяні Клим’юк, Анні Козачок, Катерині Михайлюк, Світлані Стрихалюк – творцям фільму – сьогодні. Так нинішня юнь рятує від забуття юність воєнного лихоліття…

Журі Всеукраїнського конкурсу мультимедійних проектів ”Врятувати від забуття“ у складі народного артиста України, режисера кіностудії ім.О.Довженка Олександра Муратова (голова), заступника керівника Секретаріату Верховної Ради України з питань освіти і науки Олександра Домаранського, заслуженого діяча мистецтв України, члена НСПУ Віктора Женченка, головного редактора ”Української літературної газети“  Михайла Сидоржевського, директора Київського міського Будинку вчителя Лариси Мельник, розглянувши понад 700 конкурсних робіт, одностайно віддали І місце документальному фільму ”Тополина доля“. І навіть було підкреслено, що стрічка кременчан має настільки високий мистецький рівень і глибокий духовний зміст, що без всякого редагування чи правок може демонструватися на широкому телеекрані.

Не забарилися позитивні відгуки про Конкурс і його переможців у засобах масової інформації. Окремі видання наголошують, що молоді кременецькі кіноаматори випередили своїх колег із Києва, Криму, різних регіонів України, інші – цитують інтерв’ю з Марією Іващук, де дівчина підкреслює, що на Кременеччині проживає багато людей, життєва доля яких співзвучна з історичною долею України.

Проте необхідно відмітити ще один важливий момент. Перемога наших гуртківців посіяла в серцях юних журналістів зерна особливого милосердя: отриману грошову винагороду вони використали для придбання двох слухових апаратів Ларисі Томчук, яку вже понад 30 років турбують серйозні проблеми зі слухом. Гуртківці вдячні за розуміння, підтримку та допомогу районному отоларингологу Шумської районної лікарні А.В.Зіньку й обласному сурдологу Тернопільської університетської лікарні, кандидату медичних наук О.В.Говді. Хай це буде маленькою вдячністю за великий подвиг. І щирою духовною взаємністю ровесників, між якими – часопростір у сімдесят літ. Адже гуртківці та їх героїня об’єднались у фільмі: юні митці перенесли на екран те, що вона створила своїм власним жертовним життям. Що треба рятувати від забуття. Бо час невблаганний. Він вириває з наших лав тих, хто жертвував собою заради нашого майбутнього. Тому й недарма фінальним акордом фільму стали слова:

Все менше їх – ”Тополь“, ”Берізок“ милих,

В яких жевріє іскорка життя,

До подружок приходять на могили…

Від смерті їх ми вберегти не в силах,

То ж прагнем врятувать від забуття.